«Два чоловіки увійшли у храм молитися», – стверджує євангелист Лука. Фарисей і митар приходять перед Боже лице, щоб поспілкуватися із ним. Приходять у храм, де на них вже чекає Господь. І це пригадує нам про дві важливі істини. Перш за все, саме Господь є ініціатором стосунків. Він є Тим, хто запрошує нас увійти у спілкування із ним. Робить це із любові до нас, адже саме у спілкування із Богом ми віднаходимо власну реалізацію та щастя. Будучи створеними на образ і подобу Божу, наша душа постійно відчуває прагнення до єднання із своїм Творцем. «Як лань прагне до водних потоків так душа моя прагне до тебе, Боже» (Пс. 42, 1). І це веде нас до другої істини: спілкування із Богом, тобто молитва є не обов’язком християн, але привілеєм. Молитва – це не тягар, який ми повинні нести упродовж усього свого життя, постійно докладаючи все більше зусиль та терпеливості, але відносини любові, у яких ми відкриваємося на любов, що наповнює нас силою і спокоєм, та взаємно даруємо цю любов Богові та іншим.
Молитва – це простір для зустрічі
Але що ж тоді робити, коли у нашому житті трапляються моменти небажання молитися? Що робити тоді, коли молитва не приносить задоволення чи приємності? Відповідь на це запитання ми віднаходимо наприкінці сьогоднішньої притчі: митар повернувся додому виправданий, а фарисей – ні. І такий результат став безпосереднім наслідком їхньої молитви.
Фарисей, відкинувши те, що будь-яка молитва, будь-які відносини – це завжди стосунок та зустріч двох осіб, замкнувся у власному просторі самолюбування. Діалог любові він перетворив на монолог самовихваляння. Тож замість пережиття щирої зустрічі і Божої любові, він наткнувся на власну гордість та осуд ближнього, які не просто замкнули його на любов, але цілковито поневолили.
Натомість митар, усвідомлюючи власну гріховність та малість перед Божим обличчям, лише із трепетом каявся у своїх гріхах. Саме покаяння дозволило йому побачити своє справжнє обличчя та відкритися на Божу любов. Саме його смиренна молитва та цілковита довіра до Бога, перед яким він сповідував свої гріхи, була винагороджена дотиком Божої любові. Адже не може існувати стосунків без правди, щирості і довіри, які є основами відносинам між людьми та Богом.
Молитва – це постійний розвиток
Відносини любові завжди приносять нам задоволення. Це підтвердять закохані, люблені чоловіки та дружини, діти, сім’ї. Моменти криз у молитві стають для нас нагодою перегляду наших відносин з Богом. Так важливо вміти визнати, що моя молитва є недостатньо щирою, довірливою чи відкритою. Адже це відкриває нам можливість для покаяння та навернення, можливість для переміни стосунків, які стають обтяжливими, нездоровими та токсичними. Саме так, навіть стосунки із Богом можуть бути токсичними.
Сьогоднішньою неділею про митаря і фарисея свята Церква запрошує нас до перегляду власних стосунків із Богом та ближніми. Будь-які стосунки у нашому житті заради розвитку потребують наших зусиль та жертви. Ми приділяємо свою увагу своїм дітям, ми жертвуємо своїм часом заради спілкування із батьками по телефону, ми розділяємо труднощі, біди і проблеми із тими, хто для нас є дорогим. Проте, силу для усього цього ми черпаємо із власних стосунків із Богом. Стосунків, які Господь із любові до нас вже розпочав; стосунків, у яких Господь постійно на нас чекає, щоб обдарувати Своєю любов’ю; стосунків, які відкривають правду про Бога та про нас самих, а тому зцілюють, загоюють давні зранення та дарують визволення. Тож така молитва просто не може не наповнювати нас радістю та задоволенням.
